Долар26.77
Динаміка НБУ за послідній тиждень
Євро29.46
Динаміка НБУ за послідній тиждень
Злотий6.51
Динаміка НБУ за послідній тиждень

Ким насправді був легендарний карпатський месник Олекса Довбуш?

versii.if.ua 04/02/2020 13:19

Чому "українського Робін Гуда", про якого досі ходять легенди та міфи, тепер називали б "колектором" та де ж сховані знамениті Довбушеві скарби?

Результат пошуку зображень за запитом Олекса Довбуш"

Однією з найлегендарніших постатей Прикарпаття, Покуття та Гуцульщини першої половини XVIII ст. без сумніву вважається опришок Олекса Довбуш. Народжений близько 1700 року у родині бідного комірника Василя Довбуша зі селища Печеніжин Коломийського повіту Руського воєводства Речі Посполитої. Угорсько-волоське коріння прізвища родини — Довбуш (Dóbos, Dobosz, Doboszczuk) засвідчує її належність до адептів традиційного волоського господарства — перегінного тваринництва, в основному вівчарства. Не виключено, що хтось із предків опришка (не обов’язково батько) служив у війську барабанщиком, підтримуючи тісні сімейні контакти з мешканцями угорських земель, куди Олекса Довбуш згодом здійснював свої рейди, йдеться на сайті “Локальна історія”.

Для такої категорії суспільства гірське розбишацтво, розбійництво було нормою, віддзеркалюючись у джерелах щонайменше з XIV–XV ст. (чудові реляції до теми залишив відомий польський хроніст Ян Длугош), коли так звана волоська колонізація покрила усе гірське пасмо Карпат (сучасні Чехія, Словаччина, Польща, Україна, Румунія), включивши до своєї орбіти й місцеве населення. Галерея історичних портретів гірських отаманів-розбишак XVI–XIX ст. дозволяє споглянути на обраний нами приклад нестереотипно. Втрата носіями волоського права значної частини преференцій, зубожіння сільського населення на тлі загальних кризових явищ у Речі Посполитій першої третини XVIII ст., постійне перебування в краї іноземних військових контингентів та загальне безправ’я спричинили появу феномена Олекси Довбуша. Найактивніша та найбільш задокументована фаза розбійницьких нападів його ватаг припадає на 1738–1745 рр. Звичайно, з погляду тогочасного права та заповідей Божих — це був злочин.

Попри усталені в історіографії кліше, в жодному випадку не йдеться про якийсь антифеодальний рух, адже опришки не ставили за мету, не могли і не вміли б змінити тип господарювання в краї. Не мали їхні рейди зазвичай у складі кількох десятків осіб й чіткого соціального забарвлення. Адже нападів, залякувань, тиску від Олекси Довбуша зазнавали як представники польської, єврейської, вірменської так і руськоїгромад із характерними прізвищами Дзвінчук, Дідушко, Мельник тощо. Відомий конфлікт опришків з громадою села Микуличин 1740 р. Дехто під тиском отамана опришків залишав своє господарство і сам йшов розбишакувати (Мочернак, Палейчук). Хоча народні перекази засвідчують роздавання опришками награбованого майна біднякам, досі ніхто не дав відповіді на питання, чому серед мешканців різних куточків Карпат донині побутують перекази про легендарні “скарби Довбуша”? Існування ж таких чітко відоме із передсмертного допиту самого Олекси 24 серпня 1745 року: “У Чорногорі, а саме на Свидовій горі”. За іншою версією, точного місця знаходження скарбів поранений опришок не вказав.

Марш розбійників. Дереворит Владислава Скочиляса, 1916 рік

Шляхетність опришків і їхнього ватага — ще один із міфів. Попри те, що Олекса був жонатим (зафіксовано у протоколі допиту опришка Василя Палійчука), а його дружина навіть брала участь у деяких його рейдах, він, як вказано у спогадах польського письменника Францішека Карпінського, любив жінку Стефана Дзвінчука. На момент нічного нападу Олекси Довбуша на двір останнього з 23 на 24 серпня 1745 р., отримав несмертельне поранення в плече та здійснив подальший відступ, товариші Василь Баюрак з Дори і Павло Орфенюк з Ямної покинули свого отамана і втекли. Той, відійшовши від обійстя на відстань чотирьох пострілів із лука (близько 400–500 м), не зміг рухатися далі, а тому до ранку стік кров’ю через несвоєчасно надану медичну допомогу.

Складним є питання щирої християнської віри, релігійності Олекси Довбуша. Хоча до самої смерті він носив на шиї коштовний хрест зі скарбу богородчанської вельможної пані Катерини Коссаковської — майбутньої держательки Станиславова, яку пограбували 25 серпня 1744 р.  Із зізнань печеніжинського мешканця Олекси Жолоба 28 липня 1739 р. відомо про конфлікт Олекси із братом Іваном, що трапився у Великодню суботу того ж року після великої кількості випитого алкоголю. Не досить того, що брати між собою побилися на топірцях і Олекса зазнав важкого поранення ноги, тоді ж вони вбили й якусь третю особу, котра можливо намагалася їх розборонити. За мить до смерті Олекси Довбуша 24 серпня 1745 р. його питали чи він прагне сповіді і причастя, на що поранений опришок недвозначно відповів: «Уже я причащався і висповідався в той час, в котрий вступив на ту дорогу». З іншого боку відомо про опришкові дари Великому Скитові в Маняві, а також церковний дзвін у Нижньому Вербіжі.

Обставини останнього рейду легендарного опришка та його смерті, реконструйовані, зокрема, зі свідчень космацького селянина Стефана Дзвінчука 27 серпня 1745 р., дозволяють чітко визначити свого роду “рекетирсько-рейдерський”, “колекторський” характер нападів Олекси Довбуша в принципі, та на цьому конкретному прикладі, зокрема:

“Питано, яким способом убив Довбущука. Відповів, що мав жінку з Криворівні, дочку Мечовника, який сидить тепер у в’язниці в Станіславі; тоді та жінка, Мечовника дочка, померла і не залишила жодного потомства, після неї взяв собі другу жінку, а теща — Мечовничка — прийшла і упоминалася про придане, яке дала — за одну корову. Вона затявшись за те, на мене пожалілася перед Довбущуком. Сказала, що я за ним ходжу, хочу його убити. Він з того мав завзятість на мене (і прийшов у минулий понеділок вночі)”. 

Після смерті тіло опришка з Космача возом доставили до Станиславова і Коломиї, де розрубали на 12-ть частин і розвезли по полях у Кутах, Косові, Криворівні, Космачі, Лючі, Микуличині, Чорнім Потоці, Вербіжі, Зеленій, Коломиї і Виткові.

Неймовірна фізична сила самого Олекси Довбуша, задокументована джерелами, його добре знання гір, вміння переховуватися від переслідувань з одного боку, а з іншого — спроможність під прикриттям ідеї, нібито справедливого покарання пригноблювачів селян (тут не йдеться лише про шляхту) привласнювати їхнє майно, відчуття певної заможності (на на рівні добре їсти та добре пити) та непокараності швидко перетворили опришка на легенду. Страх перед ним, захоплення, історії про Довбушеві скарби стали неодмінним атрибутом усної народної пам’яті, його приватного наративу. Однак ставлення до нього навіть тепер — неоднозначне, адже серед сучасних мешканців Прикарпаття немало нащадків безневинно вбитих Олексою людей.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!