Долар26.69
Динаміка НБУ за послідній тиждень
Євро29.95
Динаміка НБУ за послідній тиждень
Злотий6.7
Динаміка НБУ за послідній тиждень

Марія Козакевич: Я б хотіла, щоб в нас був сучасний музей міста або й області

versii.if.ua 02/02/2017 09:50

Активістка Марія Козакевич пропонує створити Музей історії Івано-Франківська.

З Марією Козакевич, громадською активістокю, мамою трьох дітей (як підкреслила сама Марія), ініціатором та головною рушійною силою проектів «Франківськ Який Треба Берегти» та «Осучаснення Краєзнавчого музею» ми зустрілися в кав’ярні «Говорить Івано-Франківськ».

Що робить і що планує робити громадська активістка Марія Козакевич?

Ініціатива «Франківськ Який Треба Берегти»  існує вже півроку і ставить собі за мету привернути увагу івано-франківців до питання збереження історичної архітектурної спадщини нашого міста. Саме тому в Інтернеті регулярно з’являються фотографії та історії про наше місто, його архітектуру та окремі елементи – старовинні двері, вікна, плитку, ліпнину, ковані сходи. Надрукована соціальна реклама ініціативи на біг-бордах міста. Створено групу в Фейсбуці, на даний момент її участиками є більш як 1200 людей.

Окрім проектів «Франківськ Який Треба Берегти» та «Осучаснення краєзнавчого музею», якими я займаюся, ми з чоловіком плануємо віткрити хаб (від англ. hub — центр діяльності; – ред.), де буде присутній творчо-інтелектуальний простір, коворкінг (англ. Co-working — спільно працювати; – ред.), конференц-сервіс. Хочемо затягувати туди різні цікаві проекти, які б на базі хабу працювали та розвивали інтелектуально наше місто. Створили також громадську організацію «Інтелект.ua».

Що спонукало до створення ініціативи «Франківськ Який Треба Берегти»?

Ця ідея, певно, формувалася в мені роками. Гуляючи містом, спостерігаючи за красивими будинками, читаючи літературу про історію Івано-Франківська я накопичувала в собі бажання зберегти цю історичну красу. І на початку літа минулого року все це почало виливатися в якісь конкретні речі. Почалося все з постів в ФБ, з фотографій, які я робила, просто вийшовши напрогулянку з дітьми. Згодом ми влаштували флеш-моб, коли фотографували відомих мешканців міста на тлі старовинних дверей, далі містяни вгадували, де ці двері знаходяться, переможці отримували призи. Таким чином ми хотіли привернути увагу до питання збереження старовинних дверей, як пам’яток архітектури. Потім був створений логотип ініціативи, який являє собою обриси Станіславської фортеці, яка будувалася, як ідеальне місто.

Це просто малюнок, чи логотип несе якийсь зміст?

Обриси фортеці знаходяться всередині щита – колись місто-фортеця захищала своїх містян від зовнішніх загроз та ворогів, а тепер настав час коли місто повинні захистити ми. Тобто щит – це символ захисту.

Тобто, можна вважати, що одним зі спонукань до створення ініціативи стало те, що місто нещадно руйнується?

Звичайно, що так. Я завжди помічала той контраст між красивим (і ліпниною, і сходами, і плиткою, і дверима різбленими) й тим станом в якому та вся краса знаходиться. Від того ставало дуже сумно й хотілося всю ту красу захистити. Доходило до курйозних ситуацій, коли ми з дітьми заходили в якийсь старовинний під’їзд, щоб зробити кілька фотографій. Я дітям показувала, розказувала – яка плитка викладена, які сходи красиві, яка ковка на поручнях. А діти питали «мама, а що, тут ніхто не живе, чому воно все таке занедбане?». Навіть діти в шість-десять років цікавилися, чому за це ніхто не дбає. Я розуміла, що щось тут не так, що потрібно в цьому питанні наводити порядок.

Одне питання навести порядок, відреставрувати будинок. А що робити у випадку, коли старовинні будівлі просто зносяться (особливо в останні кілька років)?

Я б сказала – особливо в останні кілька тижнів це стало особливо актуальним. Знесли буквально вчора на Національної гвардії старовинні будинки, планують на Бельведерській знести столітню кам’яницю. Мені здається ми ще не до кінця розуміємо важливість та цінність таких споруд, не бачимо в них перспективи для розвитку, а вона насправді є. Не вистачає просто в деяких головах розуміння цього.

Чому розуміння не вистачає, як гадаєте?

Це, певно, пов’язано ще з однією ініціативою – стосовно музею. Тому що ми не знаємо своєї історії, а в Івано-Франківську немає музею історії міста. Ми не знаємо своєї архітектури, ми не знаємо якихось цікавих деталей, ми майже нічого не знаємо про особистостей, які тут жили, які творили це місто… Тому в нас немає емоційної прив’язаності до якихось певних будинків, і так далі. Тому нам так легко руйнувати всі ці речі.

А можливо справа в іншому. Можливо не йдеться про розуміння чи бажання, а лише про гроші? Знести й збудувати щось комерційне…

Я не думаю, що мова йде лише про гроші… Це, насправді, досить такий легкий і, як на мене, нерозумний щлях. Тому що, не цінуючи того, що в нас було, сумніваюся що можна створити щось достойне натомість.

Це при тверезому погляді. Як ви поясните відсутність цього тверезого погляду? Чи не в тому причина, що у нас вже довгий час керують містом ті, хто тут не виріс і не має отієї емоційної прив’язаності, про яку ви говорите?

Насправді, я розумію чому так відбувається. Тут домінують корисливі бажання. Але ж потрібно мислити логічно. Ті ж забудовники, котрі можуть собі багато чого дозволити… От вони їздять на класних дорогих машинах, але що буде з тими машинами, якщо дороги залишатимуться поганими? Так, – вони можуть жити в хорошому будинку (особнячку), але в той же час їхні діти ходять в школу, де харчують дітей лише макаронами та сердельками з туалетного паперу (грубо кажучи). Чому не вкладати гроші в освіту, чому не вкладати гроші в те, щоб твоя дитина могла пройтися красивим містом, побігати-погратися на сучасному майданчику, могла насолоджуватися красивою архітектурою, могла розвиватися? Тобто, мова йде про питання цінностей. Ті ж люди, котрі будують ці багатоповерхівки їздять в Європу й фотографуються на тлі старовинних будівель. А що вони пропонують нам?

А що можна нам запропонувати, насправді?

У нас місто дуже унікальне. Воно компактне, вона має свою цікаву історію. Просто потрібно взятися по-господарськи і мудро, осмислено, стратегічно його розвивати.

Ви вірите в те, що громадська ініціатива здатна людей, від яких залежить обличчя нашого міста, підштовхнути до осмислення? Бо складається враження, що їм все одно.

Мого оптимізму поки що вистачає на те, щоб рухати цю ініціативу і якось намагатися, хоч трошки, на ці процеси впливати. Я думаю, що вони читають пости в нашій створеній групі й маю надію, що це підштовхне їх на певні позитивні думки, на співпрацю до якої я завжди відкрита і готова.

В Івано-Франківську ще, на щастя, багато пам’яток архітектури. Це звичайні будинки, в яких п’ять-десять квартир і живуть там пересічні мешканці, переважно з невисокими доходами. Чи правильним є перекласти на плечі мешканців ремонт історичних пам’яток, як це зроблено в нашому місті?

Звичайно, – тут і питання коштів і, що важливо, компетенції мешканців. Такими ремонтами має займатися орган, який знає як це правильно робити. Дуже часто буває, що люди знаходять кошти і на власний розсуд, на власний смак починають робити, так звані, «євроремонти», внаслідок чого зовнішній вигляд пам’ятки лише погіршується. Тому перекладати все на плечі лише мешканців будинків, мабуть, неправильно.

Чи потрібно, з метою осмислених ремонтів, відновити в Івано-Франківську реставраційні майстерні?

Навіть дуже потрібно. Я нещодавно спілкувалася з Дмитром Пилипонюком, скульптором, який брав участь в реставрації історичної будівлі на вулиці Мазепи. Там були понищені колони і він відливав нові форми, а тепер не знає, куди йому ті форми подіти. Певно, що має бути якесь централізоване місце, де могли б зберігатися подібні речі, які можуть при потребі використовуватися для аналогічних робіт. Потрібно, щоб люди, які розбираються в реставрації, мали можливість працювати в одному місці, щоб розроблялися грамотні проекти… Ми зараз зіткнулися з ситуацією (по реставрації дверей на вулиці Шевченка), коли потрібно виготовити дуже багато документів, а невідомо, хто тим має займатися, як це правильно зробити, куди звертатися. Мені доводиться шукати людей, по крупицям складати всю картинку, на власному прикладі пройти весь цей шлях, щоб виробити певний алгоритм. Для того, щоб в подальшому, коли до мене хтось звернеться з аналогічною проблемою, я могла людині допомогти. У нас, насправді, як виявилося, не так багато спеціалістів, які знають як реставрацію дверей по закону оформити і як правильно ті двері потім відреставрувати. Але потрібно з чогось починати.

Боюся, щоб не стало запізно щось починати. Адже купа дверей просто викидується, а на їх місце ставляться пластикові…

Якщо говорити мовою цифр, то днями була презентація книжки Богдана Губаля та Надії Бабій «Двері та брами Івано-Франківська» і автори кажуть, що з тих дверей, які вони фотографували з 2009 року вже близько 15% немає. Ось такі сумні відсотки.

Добре, хоч фото збереглися, тому, при бажанні влади, можна буде їх бодай відтворити. Чи влада не повинна цим займатися? Ви спілкуєтесь з владою якимось чином?

Зараз, коли ми виготовляємо документи науково-реставраційної програми по дверях, то ми спілкуємось і співпрацюємо з Відділом охорони культурної спадщини, спілкувалися з головним архітектором Дмитром Нижником… Думаю, що все ж у нас налагодиться певна співпраця, хоча зараз ще рано говорити про якісь результати. Я сподіваюся, що це і їм має бути цікаво, бо приватна ініціатива може відреставрувати двоє-троє дверей, а у влади все ж більше можливостей.

З дверима розібралися. А з вікнами що робити? На фасадах одного будинку можна побачити різні вікна – кожен ставить такі, які вважає за потрібне, переважно керуючись власними фінансовими можливостями. Можна це якось цивілізувати?

Ми нещодавно спілкувалися з власником фірми по виготовленню та встановленню вікон і дійшли висновку, що якщо, скажімо в крамницях є написи, що алкоголь не продають до 18-ти років, то й на фірмах по виготовленню та встановленню вікон має бути застереження, що на пам’ятки архітектури металопластикові вікна не встановлюються. Всі фірми, які є в Івано-Франківську мали б підписати якийсь меморандум з цього приводу та розробити механізм співфінансування, коли людина платить за встановлення пластикового вікна, а влада, через спеціальну програму, дофінансовує встановлення дерев’яного.

Думаєте влада міста на це піде?

Все починається з ідеї. Бо якщо лише сидіти на дивані та мріяти, то нічого й не буде. У Львові до цього вже дійшли. Вони там вікна навіть реставрують.

Це питання збереження культурної спадщини. Ви казали, що історичну пам’ять виховують (серед іншого) і музеї. Розкажіть про свою ініціативу стосовно Краєзнавчого музею?

Конкретно зараз, ми займаємся осучасненням краєзнавчого музею в Івано-Франківську. В нас вже створений логотип, створена концепція, відбулася презентація цієї концепції. Наприкінці минулого року ми написали заявку на грант в рамках транскордонної співпраці Україна-Польща-Білорусь. На початку весни очікуємо на результат. Сума там чимала, близько 2 мільйнів євро. Вона, щоправда, буде поділена з нашим партнером по проекту – Люблінським музеєм.

Наші партнери з Любліна оглядали наш музей й засвідчили, що в нас дуже багато цінних експонатів, ось тільки подача експозиції ще радянська. Змінити цю радянську традицію й покликаний наш проект. Потрібен новий підхід – щоб це було інтерактивно, сучасно, щоб були задіяні мультимедійні засоби.Словом, подати все по-новому, адже сучасні діти не сприймають ту радянську подачу – їм просто не цікаво й нудно. Я просто бачу, як закордоном діти заходять в музей та розбігаються хто куди, бо їм є там чим зайнятися і ось так, граючись, вони навчаються.

Як ставиться керівництво Краєзнавчого музею до вашої ініціативи?

Вони за. Вони розуміють, що потрібно осучаснювати музей і не лише в плані експозиції. У них немає гардеробу, немає нормального туалету, не кажучи вже про кав’ярню чи сувенірну крамницю. Немає нормального освітлення, кондиціонування. Це – елементарні, базові речі. Та я б хотіла не лише осучаснити Краєзнавчий музей. Я б хотіла, щоб в нас був сучасний музей міста, або й області. Адже від обізнаності мешканців міста про важливість збереження архітектурної та історичної спадщини напряму залежить те, наскільки вони бережуть свій спадок.

Боюся, що виникнуть проблеми з приміщенням…

Чому? Є ж локації. В тій же ратуші, в палаці Потоцьких. Та ту ж знесену будівлю на Національної гвардії можна було пристосувати. Тепер, звичайно, вже пізно.

До всього потрібно підходити креативно. Потрібно розуміти, що культура і освіта – це те, що може рухати наше місто, тому що вони розвивають людей. Місто можна дуже грамотно монетизувати. Тобто, розвиваючи місто, можна на цьому заробляти, залучаючи таким чином туристів. Архітектура є обличчям міста і його мешканців, вона приваблює туристів, які в свою чергу можуть бути вагомим джерелом для надходжень в міський бюджет.

А чи готовий бізнес долучатися до таких ініціатив?

Мені надходило вже кілька пропозицій фінансової допомоги на ту ж реставрацію дверей. Тобто, серед бізнесменів є такі люди. Просто потрібно об’єднуватись – об’єднувати енергію, об’єднувати зусилля. Одна-дві людини мало, що можуть зробити, а коли таких людей десятки…

Вже плюс, якщо людина не нищить і не викидає, якщо вона згодна почекати, коли руки дійдуть до цих дверей.

Будемо сподіватися, що вам (нам) вдасться проламати цю стіну байдужості.

Я скажу так – люди, насправді, активізуються. Коли створиться критична маса людей, які цінують історію, які хочуть зберегти місто, то влада просто змушена буде на це реагувати.

Насправді, ідеальним є варіант соціального партнерства. Коли і влада, і бізнес, і мешканці діють спільно. Отоді можна досягти якісного результату.